Лиманське (Зельц)
Зельц (Selz, нині – Лиманське) — німецька колонія, заснована у 1808 році переселенцями-католиками з Ельзасу, Бадена та Пфальца. У 1808–1871 роках була адміністративним центром Кучурганського колоністського округу Одеського повіту Херсонської губернії. З 1938 року належить до Роздільнянського району Одеської області.
Економічною основою колоністів були землеробство, садівництво, скотарство та конярство. До другої половини XIX століття прибутковим заняттям було тонкорунне вівчарство. Великий дохід приносили виноградарство та виноробство. Додатковий заробіток забезпечувала риболовля. Потреби сільського господарства та побуту обслуговували ремісники. До кінця XIX століття в Зельці діяли парова мукомельня, млин, лісопильня, черепичні заводи та шерстоткацьке виробництво. Торговий обіг на базарах Зельца був одним із найвищих у повіті.
У 1821 році за кошти громади було побудовано кам’яну церкву. У 1901 році її замінив монументальний собор Успіння Пресвятої Богородиці, освячений єпископом Антоном Церром.
На початку Першої світової війни всім німецьким поселенням було надано російські назви. Зельц було перейменовано на Успенське.
Революція та громадянська війна, озброєні бандитські напади розорювали село. Колоністи виступали проти політики більшовиків. Влітку 1919 року вони брали участь у антибільшовицькому Гросслібентальському повстанні. Під час карального рейду бригади Григорія Котовського проти повстанців загинули 72 жителі Зельца.
Радянську владу, остаточно встановлену в лютому 1920 року, колоністи не підтримували. Політика продрозверстки та посуха призвели до масового голоду 1921–1922 років. У 1926 році з метою повернення економічної ініціативи німецьким селянам було створено Зельцький (Фрідріх-Енгельсовський) німецький національний район.
У січні 1930 року почалася примусова колективізація. Жертвами репресій у Зельці в 1930–1938 роках стали 446 осіб, що становило 14 % від загальної чисельності населення.
Влітку 1941 року колонія опинилася в зоні, зайнятій румунськими військами. Німецьке населення перейшло під управління спеціальної команди СС «R» (Sonderkommando R). 25 березня 1944 року, у зв’язку з наступом Червоної армії, мешканцям Зельца було оголошено евакуацію; Дністер змогла перейти лише третина населення. Після війни 65 сімей були повернені до СРСР і заслані на Північний Урал.
Зельц перестав існувати як німецьке поселення. Про його колишніх жителів нагадують німецькі будинки, будівлі лікарні та школи, які використовуються й сьогодні. Католицький собор перетворився на руїни.
