Новоградківка (Нойбург)

Нойбург (Neuburg, нині — Новоградкiвка) — німецька колонія, заснована у 1805 році переселенцями-лютеранами з Вюртембергу та Угорщини. Спочатку входила до складу Лібентальського колоністського округу Одеського повіту Херсонської губернії. Нині територія колишньої колонії належить до Одеського району.

Протягом тривалого часу населення Нойбурга було непостійним. Колоністи залишали колонію через відсутність заробітку. Причиною міграції також були шлюби з колоністами інших колоній або з вдовами ремісників-колоністів Одеси.

Основу господарства становило землеробство. Скотарство та городництво мали допоміжний характер. Спроби розвивати шовківництво виявилися невдалими. На початку ХХ століття значний дохід приносив виноградник.

Кам’яний молитовний будинок у Нойбурзі було збудовано у 1824 році. У 1903 році за проектом місцевого уродженця, архітектора Хрістіана Бейтельспахера (Beutelspacher), у неоготичному стилі зведено нову кірху. У другій половині ХІХ століття в колонії з’явилися баптисти, які збудували власний молитовний будинок.

У 1895 році Нойбург було перейменовано на Володимирівку — на честь великого князя Володимира Олександровича.

На початку Першої світової війни чоловіків призвали до армії. Одночасно держава обмежила права німецького населення в політиці, економіці та культурі. Школу в Нойбурзі закрили.

Мешканці колонії пережили падіння самодержавства, розпад Росії та криваві події громадянської війни. Улітку 1919 року вони брали участь в антибільшовицькому Гросслібентальському повстанні.

Радянську владу, яка остаточно утвердилася у лютому 1920 року, колоністи сприймали негативно. Неврожаї та голод 1921–1923 років ускладнили радянізацію населення. З кінця 1928 року почалися розкуркулення та колективізація. До 1930 року було розкуркулено 14 родин (60 осіб), яких виселяли в різні регіони, зокрема на Північ. У 1937 році число репресованих досягло 55 осіб, з них 27 було розстріляно. У 1938 році розстріляли ще четверо.

Під час війни з нацистською Німеччиною колонія перебувала в румунській адміністративній зоні — Трансністрії, але під управлінням спеціальної команди СС «R» (Sonderkommando R). 29 березня 1944 року, у зв’язку з наступом Червоної армії, кандельці евакуювалися в імперський край Вартегау (Польща). Після війни їх репатріювали до СРСР — у регіони Удмуртії та Красноярського краю.

У колишній німецькій колонії оселилися українські селяни, депортовані з приєднаної до СРСР частини східної Польщі.